Стефанишини Михайло, Пелагея та Параска

Михайло та Пелагея Стефанишини проживали в с. Болган на Вінниччині. Під час Голокосту подружжя переховувало у своїй оселі єврейську родину Клейманів із сусіднього с. Піщанка. Мотла Клеймана добре знали в с. Болган, він володів млином і мав авторитет у місцевих селян. Тож коли сім’ї вдалось утекти під час вивезення євреїв до табору в с. Богданівка, Мотл відразу звернувся до Михайла Стефанишина, з яким завжди мав добрі стосунки.

Михайло погодився допомогти товаришеві. Вони з Пелагеєю залишили в себе дітей – 15-річну Ганну та 11-річного Леоніда, – а Мотла з дружиною Етею сховали в будинку Михайлової матері – Параски Стефанишин, яка мешкала неподалік.

Клеймани пережили окупацію у відносній безпеці. Ганна та Леонід гляділи двох малюків Стефанишиних і допомагали господарям із хатніми справами. Коли випадала нагода – батьки вночі навідували їх. Робили це нечасто, щоб не наражати на небезпеку своїх рятівників.

У березні 1944 р. Михайла Стефанишина мобілізували на фронт. Невдовзі Пелагеї надійшло сповіщення про його загибель. Відтак уже єврейська родина всіляко підтримувала свою рятівницю та її дітей.

У 1997 р. Яд Вашем визнав Михайла, Пелагею та Параску Стефанишиних Праведниками народів світу.

/